Інакшості

— Будеш цукерку?

— Клас, моя улюблена! Нечасто вдається знайти людину, яка любить такі ж цукерки, як і ти. А як тоді з поглядами на життя? Тут все ще складніше. Не їстимеш же ти увесь час лише улюблені цукерки. На кухонній плиті сварився чайник, збоку буркотіла вівсянка, нераді такому ранньому пробудженню. Молода жінка поралася, граційно розставляючи столові прибори. Час від часу доводилось поправляти неслухняний локон, що вибивався із зачіски і так і норовив спуститися на білу сорочку. Темно синя спідниця чудово гармоніювала із новою блузкою та елегантно підібраним волоссям. З ванної долинав звук електробритви. Молодий чоловік у піжамі пильно розглядав себе у дзеркало, водив бритвою з боку у бік щось мугикаючи собі під ніс. Звичний ранковий балаган порушив звук будильника. Меггі насупила носик і міцніше притиснула до себе Теда. Подарований три роки тому на День народження ведмедик став для неї найкращим другом і тепер дівчинка не могла без нього заснути.

— Донечко, прокидайся.

Мама безшумно просковзнула до кімнати і поцілувала Меггі у щоку.

— Меггі, час снідати, — докинув татко, зазираючи до кімнати все ще в піжамі, проте з чисто виголеним обличчям.

— Ага, — протягнула Меггі, останнє “а” розчинилось у соковитому позіханні, — вже встаю, —для певності докинула Меггі і потерла кулачком праве око, вивільнивши Теда з обіймів.

— Чекаю тебе на кухні, — мовила мама і зникла за дверима дитячої кімнати.

Меггі поволі підвелася. Вона б із задоволенням залишилася вдома, бавилася б в ігри, дивилася мультфільми, але батьки боялись залишати її вдома одну. Дівчинка вважала себе достатньо дорослою, щоб відповідати за свої дії, адже тиждень тому їй виповнилось п'ять років. Меггі ще раз позіхнула, солодко потягнулась і з напівввідкритими очима почалапала на кухню. Тато вже сидів за столом у костюмі і снідав, а мама саме накидала кашу в її улюблену тарілку. Меггі сіла за стіл, ліниво потяглася за ложкою і приступила до сніданку. Ці каші ніколи їй не подобались, безформні і без смаку, вони загалом нагадували шмарклі, інша справа цукерки, або хоч банани, але каші...проте нічого не могла вдіяти, мама казала, що каші надзвичайно корисні і щоранку годувала ними всю сім'ю. Хоч Меггі і здавалось, що батьки насправді снідають чимось смачнішим, а це ще одна причина швидше подорослішати.

— Мег, бажаю успіху, сонечко, люблю тебе, — тато чмокнув донечку у чоло і похапцем зав'язуючи краватку, обійняв маму. — Буду пізно, на фірмі новий проект.

— Вдалого дня, коханий,— мама поправила краватку і поцілувала татка у щоку.

Меггі, користуючись моментом, вихопила із тарелі на столі цукерку і швиденько заховала її до кишеньки піжами.

— Мамо, я вже поїла.

— Меган, ти знову не доїла? Коли ти нарешті зрозумієш, що я дбаю про твоє здоров'я? Гаразд, ходімо вдягатись і причесуватись.

Мама щоранку повторювала це, але Меггі все одно залишала на тарілці майже усю кашу. Дівчинка підвелася з-за столу і чухаючи своє зелене оченятко потюпала до кімнати. За мить пролунав телефонний дзвінок, мама підняла слухавку і до Мег долітали лише уривки розмови. “Так, сусіди чудові”...”звісно хвилюється”...”так, з Робертом все гаразд”...”звичайно, мамо я пам'ятаю”...”та, і від нас вітання передавай”....”так, я пам'ятаю про обід у неділю у вас”...”гаразд, мамо, маю бігти, потрібно ще Меггі зібрати”...”так, я передам, що ви з дідусем її любите і вже дуже скучили”...”цілую, бувай”. Цього часу було достатньо, щоб Мег поклала свій трофей до маленької рожевої сумочки, яку вона завжди брала із собою, наслідуючи маму.

— Донечко, ходімо перевдягатись.

Мама підібрала чудовий наряд, улюблене малинове плаття Меггі і чудові невеличкі червоні бантики. За кілька хвилин мама взялась за волосся. Вона майстерно причесала його і за мить на кінчиках каштанових косичок красувались маленькі бантики.

— Ходімо взуватися.

— Мамо, а можна Тед піде з нами?

— Принцесо, але ж ти уже доросла дівчинка, у тебе такий чудовий наряд, для чого Тед? Краще він чекатиме на тебе вдома.

— Мамусь, ну будь ласка....

— Добре, але тільки сьогодні.

Меггі метнулась до ліжка і вхопила за лапку пухнастого бурого ведмедика.

Сонце вже сліпило очі, хоч на вулиці віяло прохолодою. Мама тримала донечку міцно за праву руку, а всю процесію завершував Тед, якого Мег міцно затисла у лівій руці. Серце дівчинки пришвидшено билось від хвилювання.

— Меггі, не переймайся, усе буде гаразд. Ось побачиш, ти знайдеш багато нових друзів і ви гратиметеся разом.

— І з Тедом?

— Звісно з Тедом.

Меггі не зогляділась, як вони вже переступали поріг роздягальні. У просторій кімнаті на них чекала жіночка років п'ятдесяти у платті в клітинку, мило посміхаючись.

— Доброго дня, — привіталась мама. — Меггі, привітайся із пані вихователькою.

— Привіт, Меггі, — мовила жіночка. — Мене звати Пенні. Ти любиш гратися ляльками?

— Доброго дня, — протягнула Мег. — Люблю.

— Донечко, я спізнююсь, — мама швиденько розстебнула і зняла з Мег куртку, в рукав якої помістила біленьку шапку. — Не скучай, ось побачиш, тут буде весело, а я скоро повернусь і заберу тебе.

Мама чмокнула Меггі у щоку і попрямувала до виходу.

— Меггі, ходімо зі мною, — покликала вихователька.

Дівчинка несміливо попрямувала до Пенні і схопила її за руку. В ігровій кімнаті вже зібралось чимало дітей. Хлопчики полишили машинки, а дівчатка відклали ляльки. Всі уважно розглядали новеньку.

— Діти, привітайтесь із Меггі. Ця дівчинка тепер гратиметься разом із нами. Давайте привітаємося.

— Привіт, Меггі.

Така вже була традиція привітання. Меггі несміливо пройшла вглиб кімнати і сіла біля вікна, тримаючи Теда в руках. Коли раптом поряд опинився русявий хлопчина із блакитними очима.

— Привіт, Меггі, я Ерік. — промовив він, посміхнувшись і продемонструвавши відсутність верхнього переднього різця.

— Привіт, — відповіла Мег. Здавалося, що перед нею Том, найкращий друг, такий вже Ерік був подібний на нього. А ще в нього чарівна усмішка. Меггі випустила Теда з рук і пильно розглядала Еріка, в той час, як інші діти продовжували гратись.

— А у мене вдома теж є такий ведмедик, але мама каже, що я уже дорослий і повинен залишати його вдома. Його звати Боб. А твого?

— Тед, — відповіла Меггі, а Ерік подобався їй дедалі більше.

Вона опустила руку у кишеньку сумочки і дістала звідти припасену цукерку.